SOS СТУДЕНТІВ РГФ, АБО ВРЯТУЙТЕ ВІД ДЕКАНА - ПРОЙДЕСВІТА...
У минулому номері газети ми друкували матеріали стосовно невигаданих пригод зав. кафедрою англійської філології ФРГФ УжНУ професора пана Полюжина. За час, що минув, в Інтернет-виданні "Закарпатський кримінальний калейдоскоп" з'явилися нові, не менш цікаві факти стосовно його викладацької діяльності.
У цей же час редакції газети стало відомо, що пан М.Полюжин погрожує нам судовим позовом. Найцікавішим у цих погрозах є те, що оскаржувати він має намір не зміст статті, а саме слово "пройдисвіт". Що ж, пане професоре, бажаємо вам успіху в такій невдячній справі, як суди. Ми розуміємо, що настільною вашою книгою є Конституція України, якої, до речі, потрібно і дотримуватись...
Якщо будете потребувати допомоги, то ми вам при необхідності надамо консультацію з питань особливостей таких цивільних справ та самих позовних заяв. А тепер продовження, яке ми передрукокуємо з Інтернет видання.
"Этапы большого пути"
Як свідчать не заангажовані матеріали особистої справи пана М.Полюжина, свою трудову діяльність на благодатній та щедрій ниві освіти він починав далеко за межами Закарпатської області. Як він там викладав, це вже проблема історії і того навчального закладу, де все це відбувалося. Нас же цікавить саме Закарпаття, до якого він прибув з Прикарпаття, внаслідок проблем, які виникли на все тій же викладацькій ниві. Кажуть, що трапився трагічний випадок при перевезенні студентів на практику. Але вже нехай буде грець з тим випадком...
В Ужгороді він майже без особливих "проблем" входить у нове середовище та пускає коріння. 1991-1992 роки ознаменувалися в його житті тим, що він читає лекції з лексикології англійської мови студентам англійського відділення. Саме в цей час і вибухає перший офіційний конфлікт, яких до речі було чимало і майже кожного дня. Його суть в тому, що наші далеко не дурні закарпатські студенти відмовляються від нього як викладача, оскільки лекції він читає з підручника.
Після написання студентами з цього приводу заяви про відмову від лектора на ім'я декана С.Бобинця… їх майже усіх за вимогами нової демократії, за мовчазної згоди керівництва УжНУ було покарано. Катом виступив не хто-небудь, а сам М.Полюжин, адже саме він приймав іспити у студентів, які виступили проти його нових технологій та методик швидкого навчання за принципом чи то 25-го кадру, чи то 25-го вуха. Тобто вони усі отримали відповідні оцінки не вище трійки. Виняток склали його персональні улюбленці, тобто підлабузницька свита "короля". Керівництво УжНУ, зрозуміло, з цього приводу сором'язливо промовчало. "Король большой, ему видней."
Методика 25-го вуха
З успіхом засвоївши на закарпатській землі перш уроки розправи з інакодумцями та несприймальниками методики 25-го вуха, він, вже займаючи посаду зав. кафедрою іноземних мов, розвиває свій успіх - починає морально тиснути на неугодну лаборантку цієї кафедри Катерину Вошергелі. В решті-решт своїми придирками, моральним прискіпуванням він примушує її звільнитися. Його прискіпування настільки інтелектуально примітивні, що навіть і не варто про них говорити, хоча одне з них наведемо. Він жінці устроїв прочухана тільки за те, що вона не так поклала на його стіл телефон. Тепер ви можете уявити, що мала говорити жінка, якщо вона на п'ять хвилин виходила за своїми природними потребами.
1995 рік приніс М.Полюжину нові перемоги на фронтах боротьби зі студентами та викладачами кафедри. Саме в цей період такі успішні аспіранти М. Полюжина, як Катя Кіш та Е. Дерді, які б, без сумніву, зміцнили науковий потенціал факультету, під його чуйним керівницвом так і не змогли захиститися. Катя Кіш узагалі зазнала дивної фізичної розправи (побиття, струс головного мозку). Саме цікаве в цій історії те, що її було побито не деінде вечором у підворітті, а серед білого дня в приміщенні УжНУ, куди вона йшла з матеріалами своєї праці, адже цього дня мало відбуватися засідання кафедри англійської філології, якою керував М. Полюжин, на яке вона несла нароблений матеріал з теми дисертації. Не встигла дівчина зайти у двері свого рідного навчального закладу, як вони щільно затулилися. Попереду вони також були перекриті невідомими особами. А потім протягом декількох хвилин ці чоловіки-паскуди били її. Били по голові, тілу та взагалі куди заманеться. Потім вискочили на вулицю і щезли. Отак побита Катя і піднялася до кабінету М.Полюжина. Згодом за нею зайшов і улюблений аспірант М.Полюжина...
Зрозуміло, що правоохоронні органи кримінальну справу за фактом побиття Каті порушили. Та згодом її і зам'яли. Майже одночасно з'явилися чутки, що нібито Катя мала коханця і що саме за це з нею вирішила розправитися ревнива дружина. Катя довго лікувалася. У цей час її переслідували і вдома, адже туди періодично дзвонили та погрожували невідомі особи. Так яскрава, талановита особистість була вибита з колії. Усі бачили в ній перспективу. Але чорні сили все вирішили інакше. Згодом Катя Кіш виїхала до Угорщини. Нині викладає англійську мову в Будапешті в Європейському університеті.
У Емми Дерді життя склалося трохи інакше. Не витримавши морально- психологічного тиску, вона покинула УжНУ. Нині викладає у Рівненському інституті слов'янознавства, де з успіхом під керівництвом іншого керівника захистила кандидатську дисертацію.
Моральна шкода.
І не тільки…
Кандидатським дисертаціям викладачів кафедри німецької філології Є. Бурч та Н. Головчак дано М.Полюжиним в Одеському національному університеті різко негативну оцінку, що спричинило повторне проходження цих робіт через експертну комісію. Цей факт ним до сьогоднішнього дня брехливо заперечується.
Такими діями цим викладачам було завдано надзвичайно великої моральної шкоди. Є.Бурч покинула Україну, не завершивши процедури захисту готової і рекомендованої до захисту кандидатської дисертації.
Нещодавно факультет РГФ вітав із захистом кандидатської дисертації викладача Н.Головчак, яка вистояла до кінця.
Підлі вибори
На календарі 1996 рік. За матеріалами справи, М.Полюжин - зав. кафедрою англійської філології. Саме в цей час в УжНУ відбуваються вибори завідуючого кафедрою романо-германської філології. В історію цього солідного закладу вони увійшли як несправедливі. Таку назву вони отримали тому, що за М.Полюжина проголосувало лише кілька чоловік, коли в приміщенні була присутня вся кафедра, а це майже два десятки викладачів. Однак це на завадило визнати вибори М.Полюжина дійсними. І в цьому немає нічого дивного, адже цього забажало керівництво УжНУ. Але і тут знайшлися сміливці, які вголос виступили проти такої ганебної виборчої фальсифікації.
Наслідки знову не забарилися. Відбулася майже миттєва розправа з такими викладачами кафедри, як А.Гудманян, Г.Гуменюк, Е. Єсенова, І.Калинич, В.Пономарьова та інші.
Хто залишився і не особливо підтримав нового шефа, зазнали утисків. Дістається і студентам. Ті, хто писав дипломні роботи в опозиційних до М.Полюжина викладачів, наприклад, М.Фабіан, П.Завальської, Гудак та інших, мали проблеми на захисті дипломних праць. Ім було занижено оцінки. У подальшому було розгромлено на обговоренні кафедри англійської філології кандидатську дисертацію Е. Єсенової, і тільки за те, що її керівником був доктор А.Гудманян. Дивує, що за цей час не побили Фабіан та Гудманяна.
Без совісті. Без честі
Для присвоєння профессорського звання М.Фабіан довелося проводити кілька відкритих занять, бо неодноразово їх визнавали непрофесійними. В цьому обговоренні брали участь… аспіранти М.Полюжина, які паплюжили педагогічний талант доктора наук. Усім зрозуміло, що вони за своїм фаховим рівнем не мали права оцінювати професійний рівень доктора М.Фабіан, окрім того, це далеко не етично. Однак вони за вказівкою свого керівника пішли й на цю підлість. Сказати тут вже нічого: "Яблуко від яблуні далеко не котиться".
У 2003 році після присвоєння М.Фабіан професорського звання на вітанні, яке висіло в коридорі факультету, з'явився напис вирізаними з газети буквами: "Мозги можно купить за деньги." Зрозуміло, що автора ніхто не встановлював, та й це взагалі нікого не цікавило, окрім єдиної та всім відомої особи з комплексом манії величності.
"шкарпетник"
В осени 2003 року в колі на ближених осіб М.Полюжин говорить, що він та єдина особа, яка може претендувати на крісло нинішнього ректора пана Сливки. На цілком доречне зауваження, що ця посада передбачає 7 років обіймання крісла, пан М.Полюжин наголосив, що це все дрібнички… Важко не погодитись із М.Полюжиним, адже дійсно поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Амбіції, вони і в Африці амбіції, навіть якщо ти сидиш на пальмі та смокчеш банана.
Мабуть, саме з цієї обставини зрозуміло, чому в поведінці М.Полюжина почалися різкі зміни в бік очікуваного "генеральства". Бачачи себе вже в "новій" якості, але ще займаючи посаду зав. кафедрою і являючись неформальним деканом РГФ, пан М.Полюжин починає "великі маневри". Першим кроком він, як справжній "барабанщик" чи то "кулеметник", розпочинає "добру" традицію постійного написання рапортів на викладачів кафедри. Наприклад, на профессора Г. Меліку, що поїхав на міжнародну конференцію до Румунії, чесно оформивши відрядження. Зрозуміло, що в діях професора він вбачає майже кримінал…
Потім М.Полюжин, розвиваючи в собі єфрейторські якості, починає власноручно перевіряти явку викладачів певних кафедр на заняття. Після справедливих обурень викладачів, перекладає цей обов'язок на плечі теперішньої лаборантки англійської кафедри (до речі, лаборантки на цій кафедрі змінюються майже щороку, як шкарпетки на ногах генерала що не відбувся), що образило гідність його колег.
У подальшому він узагалі вирішив перестрибнути через декілька "військових звань". Якщо хтось із викладачів мав необережність зайти до нього, коли він перебував у генеральському настрої у власному кабінеті, то чув: "Вийдіть з цієї кафедри, я професор, а ви ніхто..."
Але це були тільки квіточки. Справжні "генеральські" ягідки дісталися не кому- небудь, а саме декану факультету пану С.Бобинцю. Одного ранку, затримавшись, він на кілька хвилин пізніше мав намір зайти до власного кабінету. Але цього дня не судилося. Там майже з раннього ранку чатував у "засідці" наш майбутній генерал. Зненацька поставши перед очима безпосереднього начальства - ще більшого генерала він демонстративно постукав пальцем по годиннику і майже як Гамлет сказав: "Ви спізнилися на роботу...". Кажуть, що цю сцену потрібно було бачити... Саме після цієї події чомусь деякі студенти побігли до бібліотеки, щоб почитати деякі байки Крилова. Кажуть, що найбільший рейтинг мала байка про слона та моську. От і зрозумій після цього цих же студентів.
Останні події додали нових сил, і, відчувши нарешті себе "генералом", що відбувся, М.Полюжин приймає рішення дати свій перший "маршальський" бій ні де не будь, а під час виборів до Вченої ради.
Далі буде.
Петро Остапенко.
"Закарпатський кримінальний калейдоскоп".
На Стартову Сторінку
Copyrig © PRAVOZAHIST 2004
Всі права захищені
