РУСИНСЬКІ “ВОЖДІ” ЗАВОРУШИЛИСЬ
Газети “Правозахист” та “Наш час” нещодавно опублікували ряд статей про те, що окремі керівники русинських організацій своєю бездіяльністю по суті заблокували русинський рух за офіційне визнання русинської нації та повернення Закарпаттю статусу бодай автономної республіки. В результаті масовий русинський рух вони перетворили на такий собі “круглий стіл”, за яким іноді збираються лише окремі керівники русинських організацій, щоб обговорити, куди написати чергового листа. До того ж неграмотного за змістом, так як пишуть на правові теми, не маючи юридичної освіти та практики. Пишуть так, нібито і самі не знають історію Закарпаття. В результаті офіційний Київ відповідно і реагує на такі звернення як окремих патріотів-русинів, так русинських організацій.
Звістка про те, що в Україні готується адміністративно-територіальна реформа і Закарпаття буде включено до Галичини, захвилювала закарпатців і змусила керівників русинських товариств сісти за “круглий стіл” та написати чергове звернення до Президента і Прем’єр-міністра України. Це звернення (з точки зору історії русинів та їх прав) демонструє повну неграмотність та улесливість щодо чергового складу влади. Але щоб показати свою “діяльність”, підписанти цього опусу - звернення вирішили опублікувати його в газеті “Наш час” (24 травня) під назвою “Громадські організації краю занепокоєні”. А щоб читач не здогадався, хто саме підписався під таким недолугим зверненням, не вказали своїх фамілій.
Так, звернення починається словами (цитую): “У 1946 році до складу УРСР була приєднана Закарпатська область”. Потім сказано, що, перебуваючи в складі Чехословаччини, сьогоднішнє Закарпаття (цитую) “одержало статус автономії… З таким статусом воно було введено до складу Української РСР (СРСР) у 1945 році”. Тобто, підписанти звернення самі не знають, із яким статусом (звичайної області чи автономності) та в якому (1945 чи 1946) році нинішнє Закарпаття увійшло до складу України.
Далі підписанти звернення стверджують, що саме (цитую) “сталінським тоталітарним режимом (було започатковано – П.Г.) ліквідацію нашої державності “Подкарпатська Русь” у 1944 році, потім – “Закарпатська Україна” – в 1946 році”. Питається, яким чином сталінський режим ліквідував Підкарпатську Русь в 1944 році, якщо підписанти у зверненні пишуть, що Підкарпатська Русь була приєднана до СРСР якщо не в 1945, то в 1946 році? Хоча й учні середніх шкіл знають, що автономна Підкарпатська Русь перестала існувати 15 березня 1939 року у зв’язку з тим, що її парламент прийняв закон про перетворення автономної Підкарпатської Русі в суверенну республіку під назвою Карпатська Україна без її виходу зі складу федеративної Чехословаччини. Тому сталінський тоталітарний режим до становлення автономної Підкарпатської Русі в суверенну республіку федеративної Чехословаччини ніякого відношення не мав.
Не буду мучити читачів аналогічними нісенітницями, якими “аргументовано” згадане звернення. В той же час слід відмітити, що “аргументи” зводяться до висновку про несвоєчасність проведення адміністративно-територіальної реформи. А якщо реформа буде проведена, то (на думку підписантів) потрібно (цитую): “ 1) зберегти Закарпаття як окрему адміністративно-територіальну одиницю України” та “2) реалізувати волю закарпатців…щоб Закарпаття отримало статус спеціальної самоврядної території”.
Тобто підписанти самі не знають, що хочуть, і надають офіційному Києву вибір щодо Закарпаття на власний розсуд: зберегти нинішній статус області чи надати їй статус “спеціальної самоврядної території”. Але офіційний Київ заявляє, що не знає терміну “статус спеціальної самоврядної території”, а підписанти не хочуть (чи не можуть) його офіційному Києву розтлумачити. Тому виникає питання: для чого вводити в оману В. Ющенка та Ю. Тимошенко фальсифікацією нашої історії та невідомо що від них просити, аби лише щось попросити? Та ще й недолуге їм погрожувати “апеляцією до міжнародних гуманістичних організацій”, чим по суті поставити під сумнів суверенітет України.
Суверенітет означає, зокрема, обов’язок країни не втручатись у внутрішні справи інших країн. Тим більше іноземні “гуманістичні” організації не мають права вмішуватись у внутрішні справи України. Якщо підписанти мають на увазі Європейський суд по правам людини як “гуманістичну організацію”, то і він не мав права розглядати скарги громадян України, поки Україна не приєдналась до угоди про право цього суду розглядати скарги громадян України. Але спочатку потрібно, щоб скарга громадянина України була розглянута місцевим та апеляційним судами. Як мені відомо, жодна русинська організація на сьогодні ще не зверталась у судові інстанції України з позовом про офіційне визнання національності РУСИН чи визнання результату обласного референдуму. То для чого імпотентним у цих справах підписантам вищезгаданого звернення “пужати” В. Ющенка чи Ю. Тимошенко?
Але пужавуть із кущів, не показуючи свого обличчя, тобто не називаючи свого імені, як анонімники. А щоб читачі знали цих пужальщиків, назвемо їх поіменно: Закарпатське народне об’єднання очолює М. Волощук, а його заступник М. Шарга, Русинське науково-освітнє товариство очолює М. Макара, а його заступник В. Фединишинець, Сойм підкарпатських русинів очолює нібито М. Кривський (а можливо о. Димитрій?), а його заступник М. Шарга, Русинське товариство ім.. Кирила і Мефодія очолює о. Димитрій, а його заступник М. Алмашій, Обласне культурологічне товариство ім. А. Духновича очолює М. Алмашій. Інші 28 (згаданих, мабуть, на підставі відомої в радянські часи формули 4С + 2П) організацій та їх керівників, які нібито підписались під цим зверненням, в газеті не згадано.
Петро Годьмаш,
правознавець.
Випуск №20(114) 31 травня
На Стартову Сторінку
Copyrig © PRAVOZAHIST 2004
Всі права захищені
