В І Д К Р И Т И Й Л И С Т
Президенту України В. Ющенку
Прем’єр-міністру України Ю. Тимошенко
Губернатору Закарпатської області В. Балогові
ПРО АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНУ РЕФОРМУ
ЯК АКЦІЮ Р. БЕЗСМЕРТНОГО ПО РОЗКОЛУ УКРАЇНИ
Історія засвідчує, що адміністративно-територіальні реформи проводяться з метою надання народу більше прав самоуправління чи з метою їх звуження. Невідомо, який регіон України виграє, а який програє і наскільки від запропонованого Р. Безсмертним варіанту адміністративно-територіальної реформи, бо глибоких прорахувань спеціалістів щодо необхідності її проведення немає. Як немає й ініціативи населення якихось регіонів щодо необхідності їх об’єднання чи роз’єднання. Все пояснюється тим, що вчитель історії Р. Безсмертний захистив кандидатську дисертацію на тему “Соціально-політичний устрій українського суспільства”, яку вирішив апробувати на всьому народові України.
Але знайшлися розумні люди, які при підтримці громадськості рішуче виступили проти такого експерименту Р. Безсмертного, і він відмовився проводити його на всій Україні. Але, як пошепки говорять поважні люди, Р. Безсмертний не відмовився експериментувати і втілити свою дисертацію на регіональному рівні шляхом приєднання Закарпатської області до Галицького краю. Хоча для цього потрібно перш за все врахувати бажання самих закарпатців та провести відповідні дослідження, аби ґрунтовно довести їм доцільність цього експерименту. Думаю, що більш широко від наведеного треба провести бодай такі дослідження:
ІСТОРИЧНЕ: Достеменно встановлено, що прабатьківщиною слов’ян був Балканський півострів, який входив до складу Візантійської провінції Великої Римської імперії. Проживали вони там об’єднано в сімох слов’янських союзах під назвою Драгувіти, Сівери та ін.
Тюркоязичні народності Аварського каганату в УІ ст. вторглись у Візантію, знищивши на своєму шляху тюркоязичний Булгарський каганат на Нижньому Поволжі, народності якого переселились у басейн Верхнього Поволжя та Середнього Подніпров’я. Потіснили авари і слов’ян Візантії, які були змушені переселитись у басейн Середнього Дунаю, а також на заході від нього аж до Адріатичного моря, а на сході – аж до Середнього і Верхнього Подніпров’я. В результаті більшість слов’янських союзів і навіть їх племена розпались. Наприклад, одна частина племені Хорвати зупинилась на заході в басейні ріки Сава, де нині республіка Хорватія. Друга частина племені Хорвати подалась на схід і зупинилась під Карпатами в басейнах гірських приток Дунаю: Тиса, Боржава, Латориця, Уж, Лаборець, Ондава, Топля, Ториса і Попрад. Тобто, із-за спровокованого аварами великого переселення народів було не тільки знищено більшість слов’янських союзів та роз’єднано навіть їх племена, але й було Карпатами (висота до 2,5 і довжина 1500 км) поділено слов’ян на Східних та Західних.
Західні слов’яни об’єднались в першу слов’янську державу під назвою Велика Моравія, яка вирішила прийняти християнство візантійського обряду. Для цього Константинополь направив у Велику Моравію місію на чолі із Кирилом та Мефодієм. Щоб не допустити цього, германці розв’язали війну проти Великої Моравії, і згадана місія з літа 862 до весни 863 років очікувала закінчення війни на землях тої частини племені Хорвати, яке переселилось на землі під Західними Карпатами, тобто на землі нинішньої Закарпатської області та Пряшівського краю Словаччини. Ось чому місія почала християнізацію слов’ян саме з західно-карпатських Хорватів. А щоб їх, похрещених, відрізняти від Хорватів, які переселились в басейн ріки Сава і довгий час не приймали християнство, західно-карпатських Хорватів Константинополь назвав Білими Хорватами, стверджує візантійський імператор тих часів Костянтин Багрянородний (905-959 рр.) в праці “Як управляти імперією”.
На схід від Карпат переселились уже згадані два союзи слов’ян під назвою Драгувіти (Дреговичі) та Сівери (Сіверяни), а також окремі племена інших п’яти союзів: Поляни на Дніпрі, Дуліби та Уличі на Бузі, Тиверці на Дністрі і т.д.. Вони поселились на землях, якими уже кочували Хозари та Половці, а тому вважали їх своїми і примусили слов’ян платити їм данину. Згодом Східні Слов’яни об’єднались в Київську Русь, яка в роки свого розквіту займала землі від Волго-Окського межиріччя на сході до Карпат на заході. Як стверджують провідні науковці Національної Академії наук України (академік П. Толочко та ін.), територія на захід від вододільного хребта Карпат ніколи не входила до складу Київської Русі.
Навколо Києва кочували не тільки хазарські чи половецькі, але й угорські племена, які, за домовленістю з київським князем Олегом, у 896 році подолали Карпати, щоб звідти та спільно із ним нападати на Візантію. В результаті угорці захопили землю Білих Хорватів, знищили Велику Моравію та в слов’янській провінції Панонія утворили свою країну Угорщина, в якій Білих Хорватів було перейменовано в Рутенів. Та в 1711 році вся Угорщина опинилась провінцією Австрії, а в 1772 році й землі Галицько-Волинського князівства стали провінцією Австрії. Але в 1867 році Угорщина добилась від Австрії суверенітету на умовах, що об’єднається із Австрією у спільну, двоєдину Австро-Угорщину. Тобто, хоча Галицька провінція Австрії і землі Рутенів, тобто Русинів Угорщини, й перебували в складі Австро-Угорщині, але вони й надалі залишались розмежованими не тільки Карпатами, але й Конституцією та законами Австрії, Конституцією та законами Угорщини. Тобто, українці Галичини розвивались в Австрії як УКРАЇНСЬКА нація, а рутени розвивались в Угорщині як окрема РУСИНСЬКА нація.
До речі, всі народності Європи сформувались в окремі політичні нації в період феодалізму. Так, Австрія ще в 1849 році офіційно визнала всіх слов’ян, які перебували в її складі, окремими політичними націями. В їх числі угорських РУСИНІВ та УКРАЇНЦІВ австрійської Галичини. В той же час Росія офіційно визнала свої слов’янські окремі політичні нації (руську, білоруську та українську) лише на початку ХХ ст. Як окрему політичну націю РУСИНИ офіційно визнано і міжнародною спільнотою, що відмічено в міжнародних Сен-Жерменському та Тріанонському мирних договорах, а також угодами СРСР із Польщею від 6 червня 1945 року та Радянської України із Польщею від 9 вересня 1944 року. В цих угодах СРСР та України із Польщею мова іде про евакуацію із Польщі “громадян української, білоруської, російської і РУСИНСЬКОЇ національностей”. Національність РУСИНИ визнано суверенною Україною, тобто Постановою Верховної Ради України від 8 жовтня 2004 року № 2084-ІУ, якою передбачено відмітити 90-річчя фізичного знищення РУСИНСЬКОЇ НАЦІЇ режимом Австро– Угорщини.
ГЕОГРАФІЧНЕ: Галичина відмежована від Закарпаття Карпатами, через які на сьогодні прокладено два автомобільні і два залізничні шляхи сполучення. До того ж ці автошляхи на гірських перевалах протягом зими працюють з великими перебоями. Тобто, шляхів сполучення занадто мало, щоб Львів став для Закарпаття обласним адміністративно – політичним центром. До того ж Львів є в Україні П’ємонтом української нації, який так же не терпить русинів та угорців Закарпаття, як хронічно не терпить москалів. Тобто, український Львів не може бути адміністративно-політичним центром для багатонаціонального Закарпаття, на території якого компактно проживають без міжнаціональної ворожнечі автохтоні русини, словаки, румуни та етнічні угорці.
ЮРИДИЧНЕ: Угорщина конституційним (народним) законом “Про Русинську Країну” № 10 від 22 грудня 1918 року надала південно-карпатським русинам статус автономної республіки парламентського типу. 5 березня 1919 року навіть відбулися вибори депутатів русинської національності в парламент цієї РУСИНСЬКОЇ автономної країни.
Але русинські громадські організації прийняли рішення про приєднання до утвореної на базі Великої Моравії нової слов’янської Чехословаччини. Міжнародна конференція по підсумках Першої світової війни врахувала це бажання РУСИНСЬКОЇ нації і за погодженням із Чехословаччиною, в ст. 19 Сен-Жерменського мирного договору записала, що Чехословаччина зобов’язується встановити на “Русинській Території на південь від Карпат в кордонах, визначеними головними Союзними і Дружніми державами, автономну країну”. А ст. 11 цього договору гарантувала русинам, що автономна (із статусом республіки) в складі Чехословаччини “Країна Русинів на південь від Карпат буде мати окремий Парламент”.
Підсумовуючи наведене, в ст. 53 Сен-Жерменського та ст. 48 Тріанонського мирних договорів записано, що Союзні та Об’єднані Держави признають “повну незалежність Чехословацької Країни, яка включає до себе автономну територію Русинів на південь від Карпат”. Тобто, статус автономної республіки русинам надала Угорщина, а світова спільнота його зберегла і тому приєднувала до Чехословаччини не просто територію угорських Русинів, а АВТОНОМНУ ТЕРИТОРІЮ РУСИНІВ. Тому та відповідно до міжнародного права позбавити русинів статусу автономної республіки можливе лише при умові денонсації Сен-Жерменського та Тріанонського мирних договорів або закарпатським референдумом. А відмовитись Україні від визнання національності РУСИНИ можливе шляхом денонсації згаданих угод із Польщею та анулювання Постанови Верховної ради № 2084 від 8 жовтня 2004 року.
Згадана Паризька мирна конференція прийняла рішення про повернення Галичини від Австрії до Польщі. А русинська автономна територія в складі Чехословаччини, на прохання громадських організацій, Конституцією Чехословаччини була названа Підкарпатська Русь. Але, через угорську політику денаціоналізації словаків та русинів, потрібно було спочатку підготувати відповідних державних службовців із числа русинів та словаків, щоб надати Словаччині та Підкарпатській Русі відповідну самоврядність у рамках федеративної Чехословаччини. Це було зроблено лише в жовтні 1938 року. Але Словаччина не змирилась із статусом автономності і захотіла мати статус суверенної республіки в складі Чехословаччини. Під тиском Гітлера автономна Словаччина 14 березня 1939 року проголосила суверенітет та про вихід із Чехословаччини. На другий день, і теж під тиском Гітлера, парламент автономної Підкарпатської Русі прийняв закон, яким проголосив автономну Підкарпатську Русь суверенною республікою під назвою Карпатська Україна, але без виходу із складу Чехословаччини.
У вересні 1939 року Галичина як провінція Польщі та колишнє Галицько-Волинське князівство закономірно була об’єднана із Україною. А 1 лютого 1946 року до України була приєднана суверенна республіка Карпатська Україна, але вже під назвою Закарпатська Україна. Всупереч міжнародному праву та Конституціям СРСР і Радянської України, Президія Верховної Ради Української РСР ще до того як Закарпатська Україна була приєднана, 24 січня 1946 року прийняла Указ, яким на території суверенної республіки Закарпатська Україна створила свою, тобто Закарпатську область Української РСР. Таким чином, “дякуючи” “вождю і батьку всіх народів” Й. Сталіну, українці Галичини і русини Закарпаття вперше і тільки в 1946 році опинились у складі однієї держави – в складі Україні.
У відсотковому відношенні закарпатці більше віддали голосів на референдумі про суверенітет України, ніж галичани. Закарпатці надіялись, що демократична Україна поверне їм бодай статус автономної республіки. Надіючись на верховенство права та вірячи політичним обіцянкам, що носієм влади в Україні є народ, закарпатці 1 грудня 1991 року провели референдум з питання, яке складається із двох окремих питань: повернення Закарпаттю статусу автономності та НЕПРИЄДНАННЯ Закарпаття до будь-яких інших територіальних утворень. Майже 87% проголосували “Так”, тобто за повернення Закарпаттю статусу автономії та його неприєднання до сусідніх Галичини, Угорщини чи Словаччини.
Але як за правління Президента України Л. Кравчука, так за режиму Л. Кучми українська влада плювала як на закони, так на носія влади в Україні. В законі про референдуми сказано, що прийняті на референдумі рішення “не потребують будь-якого затвердження державними органами” (ст.1) і стають законом із дня проведення референдуму. Тобто, із 2 грудня 1991 року Закарпатська область є автономною республікою.
Верховна Рада хотіла відмінити прийняте закарпатцями на згаданому референдумі рішення про автономність. Але не змогла цього зробити, так як за законом рішення референдуму вправі відмінити лише повторний референдумом, або Конституційний Суд. Але якщо рішення референдуму прийнято до створення Конституційного Суду, то Конституційний Суд таке рішення референдуму не має права розглядати. Тому офіційний Київ почав голослівно доводити, що відповідно до ст. 6 закону про референдуми “На місцеві референдуми не виносяться питання про скасування ЗАКОННИХ рішень вищестоящих органів влади”. Але згаданий Указ Президії Верховної Ради УРСР про створення на території сусідньої суверенної республіки своєї Закарпатської області якраз і є НЕЗАКОННИМ, а тому закарпатці мали право проводити вищезгаданий референдум по НЕЗАКОННОМУ Указу Президії Верховної Ради Української РСР. А прийняті на ньому рішення про повернення Закарпаттю статусу автономії та неприєднання його до Галичини набули сили Закону України.
ПОЛІТИЧНЕ: “Безсмертний” Сталін проводив політику денаціоналізації національних меншин в одну для всіх націю РАДЯНСЬКИЙ НАРОД. Щоб прискорити цей процес, знищував автономні республіки. В їх числі найменшу суверенну республіку Закарпатська Україна, щоб скоріше денаціоналізувати русинів в українців, а на кінець і українців із росіянами записати до згаданої загальної нації. Але автохтонні русини залишились на своїй землі русинами по національності і хочуть мати статус автономної республіки. Це не сепаратизм, а доведений К. Марксом закон, що в умовах демократії неможливо утримати те, що Й. Сталіним було здобуто силою.
Новоявлений на провладному Олімпі Р. Безсмертний, який за фахом, темою своєї дисертації та за посадою мав би знати вищенаведене, ігнорує як фіаско “безсмертного” Сталіна щодо боротьби із русинами, так і К. Маркса щодо відновлення русинської нації та її прав в умовах демократії. Мабуть тому й запланував приєднати русинське Закарпаття із міжнародним статусом автономної республіки до українського провінціального краю Галичина. Хоча простіше з точки зору географії було би йому зайнятись експериментом по приєднанню Автономної Республіки Крим до Херсонської області. Як-не-як, а Херсон та міста-поліси Криму колись були в складі Візантії. Та й на шляху цього об’єднання немає Богом створеної природної перешкоди – високих Карпат.
Питається, чому Р. Безсмертний вибрав для експерименту не Крим, а Закарпаття? Відомо, що Крим під час виборів Президента України підтримував кандидатуру В. Януковича, а Закарпаття підтримало В. Ющенка. Переміг Ющенко, але не настільки, щоб йому Закарпаття було до лампочки. Тим більше за умов, що депутати Закарпатської обласної ради на чолі із губернатором І. Різаком збирались вилітати на з’їзд в Сіверо-Донецьк для обговорення стратегії по утворенню Східної Республіки і Закарпаття в її складі. Якщо сьогодні розпочати акцію по приєднанню Закарпаття до Галичини, то через якийсь час закарпатці може й проведуть черговий референдум із не дуже очікуваним для офіційного Києва рішенням. Значить, є можливість розколоти західний регіон, щоб на чергових виборах у парламент України перевагу отримав південно-східний регіон України. А це вірогідний шанс взагалі розколу України як держави.
ВИСНОВКИ: Без більш глибоких досліджень немає підстав стверджувати, що саме по вищезгаданому варіанту хтось планується розкол України. Але враховую те, що після “помаранчевої” революції Р. Безсмертного не було взято до складу уряду України, який очолила Ю.Тимошенко. За це Р. Безсмертний дуже сильно розлютився на Ю. Тимошенко, а можливо і на В. Ющенка. Бо вже через декілька днів після затвердження складу уряду України Р. Безсмертний в залі парламенту України назвав, а мільйони телеглядачів почули, що нібито найближча його соратниця по Майдану “помаранчевої” революції... “по життю шантажистка...Тимошенко повинна розуміти, що поруч із нею завжди будуть люди, які не даватимуть їй спокою” (“СЗ” № 619).
І як бачимо, не дають. Як для мене, то чесна і поважаюча себе людина не може піти працювати заступником керівника, який “по життю шантажист”. Але може при умові, що захоче такій людині помститись чи, подібно Сталіну, стати “безсмертним”. Я б від такої людини дистанціювався чим далі. Чому цього не робите Ви, шановний пане Президенте та шановна пані Прем’єр-міністр України ?
Годьмаш Петро Васильович,
ветеран праці і юрист за фахом.
Випуск №21(114) 7 червня
На Стартову Сторінку
Copyrig © PRAVOZAHIST 2004
Всі права захищені
